/uploads/editor/3315/105733/sitepage_73/files/samovryaduvannya_2014.docx

Консультування

ЯК ПРАЦЮВАТИ ІЗ СОРОМ’ЯЗЛИВИМИ

І ЗАМКНЕНИМИ ДІТЬМИ

Розширення сфери обслуговування, де потрібні навички ефективного спілкування; збільшення навантаження на психіку, зокрема великий обсяг інформації, швидка зміна подій у навколишньому світі, прискорення ритму життя, різноманіття, а іноді й суперечливість вимог до поведінки дитини, підлітка, дорослого — все це припускає наявність розвинених на високому рівні комунікативних навичок, уміння оперативно реагувати на будь-які зміни й обирати адекватну стратегію поведінки.

Звичайно, не всі на це здатні і не так легко опанувати таку непросту науку, особливо дітям. Адже досвід соціальної взаємодії в них ще невеликий.

Тому завдання дорослих полягає у тому, щоб:

— допомогти дитині повірити в себе, усвідомити свою цінність і унікальність;

— опанувати навички ефективного спілкування;

— розширити спектр поведінкових реакцій;

— навчити долати труднощі, що виникають у взаємодії з оточуючими, конструктивно вирішувати конфлікти.

Сором’язливість і скромність

Сором’язливі діти здебільшого поводяться дуже спокійно і не завдають клопоту дорослим. Зазвичай це тихі дітки, яких «не видно і не чутно». Тому більшість навіть не підозрює, що за такою поведінкою може «ховатися» проблема.

Найчастіше така риса притаманна дівчаткам. Проте батьки дівчаток звертаються по допомогу рідше, аніж батьки хлопчиків, що, найімовірніше, пов’язано зі стереотипними поглядами на виховання. У нашій культурі вважається, що хлопчики повинні бути жвавими й активними, а дівчатка — скромними.

Сором’язливість як рису характеру необхідно відрізняти від скромності. Остання виявляється у чіткому засвоєнні правил поведінки й оволодінні ними, що проявляється в різних ситуаціях. Скромна дитина говорить тихим голосом і поводиться дуже спокійно в ситуаціях, що вимагають стриманості, наприклад, у громадських місцях (театр, виставка, музей, поліклініка, магазин тощо) або коли у дорослих відбувається важлива розмова.

А сором’язливість прямо корелює зі скутістю, настороженістю, підвищеною тривожністю, невмінням спілкуватися, невірою у свої сили і низькою самооцінкою. Такі діти зазвичай скуті навіть тоді, коли немає об’єктивних причин для такої поведінки: на дитячому святі, при зустрічі зі знайомими дорослими, під час відповіді біля дошки у школі...

Зовнішній вигляд сором’язливої дитини характерний: боязкий погляд, частіше в бік і вкрай зрідка — прямо в очі співрозмовнику; тихий голос, практично позбавлений інтонацій; збіднена мова; скутість у рухах. Часто такі діти сутуляться, опускають голову або втягують її у плечі, щось тереблять у руках, кусають губи, гризуть нігті, переминаються з ноги на ногу, соваються на стільці. Вони зазвичай малоактивні і малорухливі, мало і невміло спілкуються з однолітками.

Сором’язливим дітям не хочеться вступати у близький контакт із співрозмовником, їм часто некомфортні тілесні дотики. Візьмеш сором’язливу дитину за руку, а вона її вириває, обіймеш за плечі — напружується. Виступати публічно для неї — важке, а іноді непосильне випробування. Часто діти відмінно пишуть контрольні роботи, а високі оцінки за усні відповіді отримати не можуть саме внаслідок своєї сором’язливості.

У сором’язливої дитини також порушений контакт із дорослими: страх підійти, заговорити, розповісти про свою проблему, звернутися по допомогу, може навіть не відповідати на запитання. Такі діти можуть відставати в навчанні. У них зазвичай занижена самооцінка, вони не впевнені в собі.

Проте бувають випадки, коли сором’язлива дитина може демонструвати зайву жвавість, рухливість і навіть агресивність. Це надмірна, неприродна активність, що виходить за рамки прийнятих норм. Таке спричинено насамперед тим, що дитина не має необхідних навичок спілкування і взаємодії з навколишнім світом.

Внаслідок нерозвиненості комунікативної сфери такі діти можуть неадекватно реагувати на вчинки інших, зокрема й без причини битися. У деяких випадках дитина проявляє таким чином агресію як захисну реакцію, розуміючи, що відстає у соціальному плані від однолітків.

Замкненість

Замкненість відрізняється від сором’язливості і виявляється в нерозвиненості комунікативних навичок, невмінні спілкуватися.

Замкнена дитина може не проявляти ніяковості в тій або іншій ситуації. Але вона не знає, що, коли і кому говорити: як підійти і познайомитися, попросити щось, звернутися по допомогу, як вчинити, якщо склалася критична ситуація. Щоб не потрапити в халепу, така дитина вважає за краще мовчати. Замкненість зазвичай наслідується від батьків як зразок поведінки або з’являється внаслідок невдалого досвіду спілкування. У замкненої дитини збіднена мова, невеликий словниковий запас і, як і у сором’язливих дітей, порушена соціальна адаптація.

Передумови виникнення сором’язливості

1. Підвищена чутливість.

Зазвичай підвищена чутливість спостерігається в егоцентричних дітей, зосереджених на власній персоні, й у дітей-меланхоліків. Вважається, що у представників такого типу темпераменту невелика швидкість протікання нервових процесів та їхня рухливість. Тому вони не можуть швидко включатися в роботу, оперативно переходити від одного виду діяльності до іншого.

Меланхоліки погано витримують тривалі навантаження і не можуть впоратися з перенавантаженнями. Такі діти «вибиваються» з колективу однолітків, часто відстають під час виконання колективних завдань, спільних ігор, змагань. Їм складніше підтримувати загальний ритм діяльності. Розуміння того, що вони поступаються іншим дітям, провокує прагнення замкнутися у собі, зменшити інтенсивність спілкування і взаємодії.

2. Неможливість і невміння в даних умовах реалізувати свої можливості, розкрити власні здібності.

Дитина відчуває власний потенціал, але у неї ще немає чіткого уявлення про це. Такі діти не знають, як себе подати, де краще проявити свої таланти.

3. Наслідування поведінкових патернів^[1] від значимих дорослих.

У сором’язливих дітей дуже часто сором’язливі батьки. Дитина несвідомо засвоює моделі поведінки та взаємодію з навколишнім світом у рідній сім’ї. Вона бачить, як поводяться мама й тато і, сама того не усвідомлюючи, робить так само. Якщо батьки нетовариські, ведуть відокремлений спосіб життя, мають мало друзів, то, ймовірно, дитина також стане мовчазною й неконтактною.

4. Нерозвиненість комунікативної сфери, невміння налагоджувати і підтримувати дружні стосунки, конструктивно вирішувати конфлікти.

У спокійній і звичній ситуації, перебуваючи поряд зі знайомими людьми, такі діти можуть успішно спілкуватися. Але коли ситуація виходить за рамки добре відомої, у сором’язливих дітей виникає ступор: як саме тут вчинити? А що сказати у відповідь на ту або іншу репліку? Така дитина може абсолютно нормально відповідати біля дошки на уроці у свого класного керівника, але коли на заняття приходить новий учитель — починаються проблеми.

5. Фізичні вади, мовні порушення.

Фізичні вади, мовні порушення у дитини часто стають предметом дратувань, зневажання, образливих висловлювань однолітків. Відповідно у такому разі дитина намагається якомога менше привертати до себе уваги. Тобто менше проявляє себе, обмежує кількість та інтенсивність соціальних контактів з однолітками, а отже, не збагачує свій досвід спілкування. Виникає замкнене коло — проблема посилюється.

6. Перенесена моральна травма.

Після психологічного потрясіння діти часто замикаються. Вони пам’ятають негативний досвід і бояться виходити на контакт, бо не бажають повторення пережитого.

7. Надмірні вимоги дорослих.

Часто батьки прагнуть, щоб діти були дуже самостійними або дуже розумними, дуже слухняними або дуже тактовними, не враховуючи їхні вікові й індивідуальні особливості. Особливо згубно впливає порівняння доньки або сина з успішнішими, на погляд батьків, однолітками. Невідповідність завищеним очікуванням дорослих знижує дитячу самооцінку, що призводить до зневіри у власні сили. «А якщо я нічого не можу, то нема чого тоді й намагатися», — думає дитина. І замикається у власному маленькому світі.

8. Недостатність уваги до фізіологічних і психологічних потреб дитини («покинуті» діти).

Коли бракує підтримки, турботи, керівництва дорослих, дитина переживає почуття невпевненості, страху перед навколишнім світом і вважає за краще не йти на контакт, щоб уникнути неприємностей.

9. Домінуюча гіперопіка з боку батьків.

Надлишок контролю й керівництва з боку батьків, постійні (часто необґрунтовані) побоювання, що трапиться біда або щось вийде не так, позбавляють дітей самостійності та ініціативності. Тому ймовірно, що в нестандартній ситуації вони розгубляться і не зможуть відреагувати належним чином. Отриманий раніше негативний досвід провокує відмову від активної діяльності. Звідси — пасивність, скутість, невпевненість.

10. Період адаптації до нових обставин, тривала або порушена адаптація.

У цьому разі сором’язливість виконує захисну функцію: у незнайомій або важкій ситуації краще не проявляти активності: хто знає, чим усе скінчиться... Це ситуативна сором’язливість, яка зникає, коли складний період пройдено.

Чим небезпечна сором’язливість?

Будь-яка «маска» сором’язливості — невміння спілкуватися чи наслідування поведінкових моделей батьків — пов’язана із заниженою самооцінкою. Діти намагаються не позиціонувати себе, тому що їм здається; нема що позиціонувати. А низька самооцінка в дитинстві часто є причиною проблем у дорослому віці. І в цьому разі створюється замкнене коло: сором’язлива дитина не демонструє своїх досягнень — її не цінують — падає самооцінка — немає стимулу ставити цілі, досягати їх — немає досягнень, отже, нічого показати, нічим похвалитися. Часто такі люди потім не можуть знайти себе, своє місце в житті, побудувати гармонійні стосунки у власній сім’ї, реалізуватися у професійній сфері.

Особливості роботи із сором’язливими й замкненими дітьми

У роботі із сором’язливими і замкненими дітьми потрібний індивідуальний підхід. Дуже важливо визначити причину такої поведінки. Це дасть ключ до вибору методів і способів корекції. Але не завжди розуміння причин проблеми є запорукою її успішного вирішення.

Так, коли сором’язливість успадкована в сім’ї для її подолання треба спочатку побороти сором’язливість дорослих. А на це можуть піти місяці, роки. Тим часом дитина росте і розвивається, і допомога їй потрібна саме зараз. У такому разі доцільно просто давати досвід іншої, ефективнішої взаємодії з оточенням, удосконалювати комунікативні навички, підвищувати самооцінку, розвивати здібності. Звичайно, навряд чи ці діти будуть потім лідерами в товаристві однолітків, але стануть розкутішими і вільнішими у спілкуванні.

Для успішної корекції сором’язливості і замкненості необхідна психологічна просвіта батьків і педагогів. Новий досвід, отриманий під час занять із практичним психологом, необхідно обов’язково закріплювати: ефективність роботи буде вищою і результат з’явиться раніше. А для цього дорослі повинні знати, яким чином вони можуть допомогти дитині подолати свою сором’язливість. Рекомендації, наведені у додатках 1, 2, будуть корисні і викладачам, і батькам сором’язливих дітей.

Додаток 1

Рекомендації щодо виховання сором’язливих дітей

1. Потрібно враховувати наявні можливості дитини, її реальний потенціал. Не можна примушувати її виходити на сцену і голосно читати вірш — це поки що їй не під силу. Можливо, вона впорається із цим завданням. Але зараз його виконання потребує занадто багато зусиль і, можливо, призведе до стресу, який погіршить стан дитини.

Основний метод у роботі з сором’язливими дітьми — систематична десенсибілізація. Наприклад, дитина боїться відповідати на уроці усно. Не варто її викликати до дошки. Спочатку для неї буде досягненням навіть відповідь із місця. А якщо і це дається важко, то нехай розповідає сидячи. Через деякий час сором’язливій дитині можна запропонувати відповісти стоячи, а коли вона з цим справлятиметься легко — спробувати викликати до дошки. Дуже важливо хвалити її навіть за невеликі досягнення.

2. Обов’язково треба давати сором’язливим дітям посильні доручення і завдання. Корисно просити їх що-небудь виконати для конкретної людини. Це допоможе розгорнути вектор від егоцентричності, зануреності в себе, спрямованості на свої проблеми (що властиве сором’язливим) на навколишній світ. І потрібно неодмінно хвалити за успіхи.

3. Сором’язливим дітям важко спілкуватися з великою кількістю людей, тому краще давати їм спільні доручення або колективні завдання з 1-2 дітьми. А потім поступово розширювати коло спілкування.

4. Треба адекватно оцінювати вчинки дитини: хвалити за досягнення і карати за порушення. Часто сором’язливих дітей жаліють, проявляють поблажливість до них. Але якщо дитина звикає до цього, у неї можуть сформуватися демонстративні риси характеру, що, найвірогідніше, посилить соціальну дезадаптацію.

Водночас дуже важливо уважно та ретельно підбирати методи покарання, оскільки ці діти дуже вразливі, чутливі і сприйнятливі. Осуд і критичні зауваження не варто висловлювати публічно, тимчасом як похвалити дитину краще при всіх.

5. Корисно частіше називати дитину по імені, зокрема й лагідно, оскільки ім’я — це образ особистості, свого «Я». Важливо також стимулювати інших дітей називати сором’язливу дитину по імені, вчити і спонукати її звертатися до однолітків по імені.

Можна використовувати цей метод у вигляді гри на перервах (наприклад, кидати один одному м’яч, називаючи лагідно по імені партнера) або навіть на уроці під час фізкультурних хвилинок. Тільки в цьому разі діти називатимуть лагідне ім’я свого сусіда по парті, дивлячись йому у вічі.

6. Необхідно формувати адекватну самооцінку дитини, її реальне уявлення про себе. Для цього треба допомагати їй усвідомити свої можливості та реалізувати власний потенціал; знайти сферу, де вона могла б проявити себе, стати лідером; навчити демонструвати свої досягнення (є діти, які прекрасно малюють або співають, але сором’язливість заважає їм показати оточенню свої таланти).

7. Потрібно також проводити емоційне і м’язове розвантаження. Сором’язливі діти зазвичай мають високу тривожність. Вони скуті в рухах, неспритні, що спричинюється м’язовими затисками, які з’являються у відповідь на моральну напругу. Фізична релаксація полегшує емоційне розслаблення. А для того, щоб максимально розслабитися, треба якомога сильніше напружитися. Тому корисними будуть такі вправи:

— «апельсин» (руками «видавлюємо сік» з уявних фруктів);

— «набридлива муха» (намагаємося «прогнати муху» з обличчя, тулуба, рук, ніг без допомоги рук);

— «пружинки» (по черзі натискаємо пальцями ніг на килимок);

— «гвинт» (обертаємося вправо і вліво);

— «янгол» (зводимо лопатки, піднімаємо їх вгору і опускаємо вниз, немов ворушимо крилами).

Для емоційного розвантаження добре використовувати психогімнастику, аутотренінг, прийоми пісочної та арт-терапії.

8. Корисною буде участь у рольових іграх, етюдах, виставах. Особливо ефективний цей метод для дітей, які хочуть спілкуватися, але не вміють або бояться.

Спочатку можна дати дитині статичну роль, озвучування або задіяти в підготовці до вистави. Багато акторів у дитинстві були сором’язливими, і саме заняття у театральних гуртках, за допомогою яких вони позбулися своєї проблеми, згодом стало їхньою професією.

9. Треба вчити дітей прийомам ефективної взаємодії з іншими дітьми: допомагати один одному, обмінюватися і ділитися іграшками, олівцями, просити, поступатися, прощати, відстоювати свою позицію, правильно розуміти й оцінювати дії інших дітей.

Часто сором’язлива дитина в критичній ситуації дає несподівану реакцію: поводиться різко, агресивно. Це відбувається через те, що вона має невеликий, недостатній спектр поведінкових реакцій і прийомів спілкування. Можна програвати різні ситуації й стимулювати дитину промовляти потрібні фрази й мовні звороти, вчити адекватно реагувати словами на будь-яку подію.

10. Дуже важливо слухати дитину. Сором’язливі й замкнені діти мало говорять. Тому коли вони підходять із розповіддю, пропозицією, проханням, необхідно уважно їх вислуховувати. Це підвищуватиме самооцінку дитини і розвиватиме її навички спілкування.

У молодших школярів корисно вдосконалювати зв’язне мовлення, збільшувати словниковий запас, коригувати логопедичні порушення (якщо вони є).

11. Потрібно також вчити дитину виражати свої емоції. Сором’язливі й замкнені діти часто не показують ані позитивних, ані негативних почуттів. У них усі переживання відбуваються «всередині» і незрідка — «під замком». Це може призводити до неконтрольованих спалахів гніву (коли терпець урвався) або психосоматичних захворювань.

12. Непогано розширювати кругозір дитини, розвивати логічне мислення: вміння знаходити причиново-наслідкові зв’язки між подіями та явищами, відокремлювати головне від другорядного, узагальнювати, класифікувати, аргументувати тощо. По-перше, діти зможуть краще орієнтуватися в тій або іншій ситуації, по-друге, будуть успішнішими в навчанні, що досить важливо у боротьбі із сором’язливістю.

13. Крім того, корисно розвивати почуття гумору: вміння бачити смішне, жартувати й приймати жарти. Зазвичай сором’язливим дітям це дається нелегко. Навчившись розуміти гумор і відповідати жартами, дитина краще почуватиметься в колективі однолітків.

№ 1 березень 2012

 

 

 

 

 

 

Правила роботи класного керівника з щоденниками учнів

 

 

 

1. Щоденник повинен перевірятися класним керівником 1 раз на тиждень. 2. Учні повинні чітко знати вимоги, які висуває класний керівник до ведення щоденника. 3. Щоденник учня повинен відображати результати його учбових досягнень без акценту на особисті якості учня. 4. Щоденник учня повинен відображати активність участі учня в житті класу і результативність його участі в шкільному житті. 5. Можна запропонувати класним керівникам ще одну новину, яка допоможе використовувати щоденник в позитивному сенсі. В кінці тижня учні можуть підраховувати і фіксувати кількість позитивних оцінок за минулий тиждень. Це приємно і учням, і не менш приємно батькам заглянути в щоденник учня і побачити досягнення своєї дитини за тиждень. 6. Щоденники можна і потрібно використовувати для того, щоб підтримати учня в скрутну для нього хвилину життя, щоб своїм записом щиро відзначити ті успіхи і досягнення, які їм досягнуті.         Записи в щоденниках учнів, які робить класний керівник, не повинні бути однотипними і стандартними. Маленькі школярі дуже ревно відносяться до того, що написав вчитель в щоденнику, які слова знайшов для того, щоб відзначити його досягнення, чи повторив ці слова в іншому щоденнику.       Кажучи про шкільний щоденник, можна запропонувати декілька цікавих заходів, пов'язаних зі шкільним щоденником. У багатьох сім'ях шкільні щоденники є родинною реліквією. В архівах сімей знаходяться щоденники декількох поколінь. Цікавим може бути класна година «Щоденникові історії», на якій можуть бути запрошені батьки учнів, дідусі і бабусі, які розкажуть про значущість щоденника в шкільному житті в той час, коли вони були дітьми, поділяться цікавими історіями, пов'язаними зі шкільним щоденником.      Цікавим заходом в класі в рамках класної гуморини може стати «Ода щоденнику». Діти придумують афоризми до слова «щоденник», розповідають фантастичні історії про життя щоденника у різних власників, вигадують вірші-присвячення щоденнику, захищають проект «Щоденник ХХІ століття».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

УВАГА ШАНОВНІ БАТЬКИ

Адміністрація школи  повідомляє, що з 20 серпня по 20 вересня 2013 року в районі проводиться рейд «Увага! Діти на дорозі!»

Звертаємося до Вас з проханням активізувати роз’яснювальну роботу з дітьми щодо попередження дитячого дорожньо-транспортного травматизму.

Нагадайте школярам і дошкільнятам Правила дорожнього руху, аби їх шлях до школи став безпечним:

1. Переходити вулицю необхідно там, де позначені пішохідні переходи;

 

2. Перш ніж переходити вулицю, необхідно подивитися наліво та направо і впевнитися у відсутності поблизу транспорту, що наближається;

 

3. Переходити вулиці й автодороги, рух по яких регулюється світлофором, можна тільки на зелене світло для пішоходів;

 

4. Автобуси і тролейбуси, що зупинилися, необхідно обходити тільки позаду;

 

5. Не можна гратися на проїжджій частині або обабіч доріг — це небезпечно.

 

 

 

 

 

Пам'ятайте! Запобігти безпеку руху неповнолітніх на дорозі та зберегти їх життя – це основне завдання кожного з нас!

 

 

 

 

навчання

СТАДІЇ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

Винній особі не завжди вдається закінчити злочин з причин, що не залежать від її волі. Наприклад, зловмисник придбав зброю для вчинення вбивства, але був затриманий працівниками міліції. Могло також статися, що зробивши постріл у потерпілого, він схибив або спричинив несмертельне поранення. У таких випадках постає питання про кримінальну відповідальність на певних стадіях злочину. Висвітлення пов’язаних з цим правових положень є метою цієї статті.

Поняття про стадії злочину

У теорії кримінального права та судовій практиці стадіями злочину називають певні етапи його вчинення, які відрізняються насамперед ступенем суспільної небезпечності діяння та реалізації умислу. Наприклад, ступінь небезпечності дій та здійснення наміру вбивці, який навів пістолет на потерпілого, значно більший за той, коли він лише придбав зброю. Стадії властиві тільки тим злочинам, які вчиняються з прямим умислом. Виокремлюють три стадії злочину: готування до злочину, замах на злочин, закінчений злочин. Ознаки готування та замаху передбачені відповідно у ст. 14 і 15 КК, а закінчених злочинів — у диспозиціях норм його Особливої частини. Якщо злочин закінчений, то він поглинає попередні стадії і вони не мають самостійного значення, не впливають на кваліфікацію. Наприклад, якщо винний таємно викрав чуже майно, то його дії кваліфікуватимуть як закінчений злочин (крадіжка). При цьому злочинця не будуть окремо звинувачувати, приміром, у готуванні до згаданого злочину.

Незакінчений злочин і його види

Незакінчений злочин — це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак конкретного злочину, бо він не був доведений до кінця з причин, що не залежали від винної особи. Поняття незакінченого злочину охоплює дві стадії злочину — готування та замах, які також називають його різновидами. В теорії кримінального права незакінчений злочин ще позначають термінами «попередня злочинна діяльність» та «невдала діяльність у вчиненні злочину». При незакінченому злочині умисел винного не є повністю реалізованим, об’єктивна сторона злочину не має усіх передбачених законом ознак, об’єкту посягання ще не завдана шкода.

Готування до злочину

Законодавець зазначає, що готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (ч. 1 ст. 14 КК). На першій стадії злочину дії винної особи ще не спрямовані безпосередньо на його об’єкт. Вона ще не здійснює того діяння, яке є ознакою об’єктивної сторони складу злочину. Отже, першим видом готування до злочину є підшукування засобів чи знарядь для його вчинення. Йдеться про будь-які дії з придбання, отримання, позичення, пошуку засобів чи знарядь. Спосіб такого підшукування може бути як протиправним, так і правомірним. Під засобами розуміють предмети матеріального світу, які полегшують вчинення злочину або сприяють його приховуванню. Наприклад, це можуть бути підроблені документи або одурманюючі речовини. Знаряддя скоєння злочину — це предмети, призначені для безпосереднього виконання злочинних дій. Ідеться, приміром, про ніж, яким зловмисник погрожує потерпілому. Засоби і знаряддя вчинення злочину можуть бути спеціально призначені для досягнення злочинної мети. Водночас вони можуть використовуватися і для побутових потреб. У першому випадку злочинець міг виготовити отруту для вбивства, в останньому — скористатися сокирою під час заподіяння тілесного ушкодження.

Ще одним видом готування до злочину є пристосування засобів чи знарядь. Наприклад, зловмисник переробляє мисливську рушницю на обріз, щоб непомітно пронести зброю на місце вчинення злочину. Третій різновид готування до злочину — підшукування співучасників. Четвертий різновид — змова на вчинення злочину. Вона може бути усною, письмовою, виражатися в конклюдентних діях (жести, міміка, рухи). П’ятий різновид готування до злочину — усунення перешкод для його вчинення. Наприклад, напередодні крадіжки товарів з магазину винний вимкнув сигналізацію. Шостий вид готування до злочину в законі визначено формулою «інше умисне створення умов для вчинення злочину». Ідеться, зокрема, про створення сховища для приховування викраденого. Також зловмисник міг підготовити місце вчинення злочину, сховавши в кущах зброю.

Школярі часто плутають готування до злочину з так званим виявленням умислу. Наприклад, А. в розмові з приятелем повідомив, що наступного дня заподіє потерпілому тілесне ушкодження. У цій ситуації відсутнє діяння (дія або бездіяльність), без чого не можна говорити про злочин та його стадії. Тому виявлення умислу не тягне кримінальну відповідальність. Від нього слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством або знищення майна (ст. 129, 195 КК). Зауважимо, що в цих випадках карається не виявлення умислу, а суспільно небезпечне діяння, яким є погроза.

Замах на злочин

Законодавець зазначає, що замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК). У наведеному визначенні йдеться про таке діяння, яке безпосередньо посягає на об’єкт злочину, створює пряму небезпеку заподіяння йому шкоди. Саме на стадії замаху починається виконання об’єктивної сторони складу злочину. Наприклад, винний проник у житло з метою викрадення майна або запустив двигун з наміром заволодіти автомобілем. Але на цій стадії особа ще не здійснює всіх дій, що складають об’єктивну сторону складу злочину, або ще не настають зазначені в законі наслідки. У першому випадку, наприклад, зловмисник не встиг натиснути на спусковий гачок пістолета. В останній ситуації, намагаючись убити потерпілого, злочинець міг завдати йому незначне поранення. Тож замах на злочин — це невдала спроба посягання на певні суспільні відносини, що утворюють об’єкт злочину. Причини недоведення злочину до кінця не залежать від волі винного. Вони можуть бути різними: опір жертви, недостатнє вміння користуватися зброєю, затримання злочинця. Якщо ж злочин не доведено до кінця з власної волі зловмисника, то замах відсутній внаслідок добровільної відмови за незакінченого злочину (ст. 17 КК).

Відповідальність за замах можлива лише за наявності прямого умислу на вчинення конкретного злочину. Законодавець поділяє замах на два різновиди: незакінчений та закінчений. Відповідно до ч. З ст. 15 КК замах є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Наприклад, злодій був затриманий як тільки проникнув у чужу квартиру. Цей різновид замаху інколи називають перерваним. Закінчений замах характеризується тим, що особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК). Наприклад, згаданий вище злодій після проникнення в чуже житло схопив ювелірні прикраси і спробував утекти. Однак під час виходу з квартири він був затриманий. Нагадаємо, що крадіжка вважається закінченим злочином лише тоді, коли винна особа має реальну можливість розпорядитися чужим майном як власним. Тож можна зробити висновок, що поділяючи замах на закінчений і незакінчений, законодавець керувався суб’єктивним критерієм, тобто, уявленням злочинця про ступінь здійснення ним злочинного діяння.

У теорії кримінального права замах на злочин також поділяють на придатний та непридатний. У свою чергу останній може бути замахом на непридатний об’єкт і замахом з непридатними засобами. Замах на непридатний об’єкт має місце тоді, коли об’єкт посягання не має необхідних властивостей або він відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Злочинець при цьому припускається фактичної помилки. Наприклад, злодій намагався викрасти гроші з сейфу, який виявився порожнім. Могло також статися, що зловмисник зробив постріл у труп, вважаючи, що людина спить. Замах із непридатними засобами має місце тоді, коли зловмисник помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких неможливо закінчити злочин. Наприклад, він спробує отруїти потерпілого речовиною, помилково прийнятою за отруту. При цьому зазначені засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для вчинення злочину. Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких обставин не може призвести до закінчення злочину (як в останньому прикладі). Відносно непридатними є ті засоби, які лише за певних обставин не можуть призвести до реалізації умислу. Наприклад, винна особа спробує вчинити вбивство з мисливської рушниці, що є зіпсованою. Наявність непридатного замаху визнається судовою практикою. Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що якщо злодій викрав непридатні вогнепальну зброю або бойові припаси, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене слід вважати замахом на викрадення зазначених предметів. Зауважимо, що замах на непридатний об’єкт і замах з непридатними засобами можуть бути як закінченим, так і незакінченим.

Наявність того або іншого виду замаху на злочин враховує суд під час призначення покарання. Закінчений замах за ступенем реалізації умислу ближчий до закінченого злочину і тому він більш небезпечний, ніж незакінчений замах.

Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин

Поняття злочину охоплює не тільки закінчений злочин, а й готування до злочину та замах на нього. У всіх цих випадках має місце суспільно небезпечне діяння. Законодавець зазначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК (ч. 1 ст. 2 КК). Така сама підстава породжує відповідальність за готування та замах. В обох випадках має місце склад незакінченого злочину, відповідно склад готування до злочину та склад замаху на злочин. Законодавець зазначає, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК). Відповідальність за готування до злочину та замах на нього настає відповідно за ст. 14 або 15 КК і за тією статтею Особливою частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб’єкт готувався або на який він вчинив замах. Наприклад, формула кваліфікації діяння С., який готувався до вбивства потерпілого, буде такою: ст. 14 і ч. 1 ст. 115 КК. Якщо ж діяння, вчинені зловмисником в процесі готування до певного злочину або замаху на нього, містять ознаки іншого закінченого злочину, кваліфікація здійснюватиметься за незакінчений злочин і за сукупністю за закінчений злочин. Наприклад, злочинець незаконно придбав бойовий пістолет з метою вчинення розбійного нападу, після чого був затриманий. Формула кваліфікації виглядатиме так: ч. 1 ст. 263 і ст. 14 та ч. 1 ст. 187 КК.

Закінчений злочин

Законодавець уживає зазначений термін для позначення діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч. 1 ст. 13 КК). На стадії закінченого злочину винна особа завершила діяння, реалізувала умисел та заподіяла шкоду об’єкту посягання. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції його складу. Законодавець використовує в КК три такі конструкції: злочини з матеріальним, формальним та усіченим складом. Злочини з матеріальним складом вважаються закінченими з того моменту, коли настав передбачений законом суспільно небезпечний наслідок. Зокрема, грабіж є закінченим злочином з моменту, коли винна особа має реальну можливість розпорядитися чужим майном як власним (ст. 186 КК). Злочини з формальним складом вважаються закінченими з моменту вчинення діяння, незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, вимагання є закінченим злочином з моменту пред’явлення незаконної вимоги, пов’язаної з погрозою (ст. 189 КК). Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів з формальним складом. Їх особливість полягає в тому, що вони вважаються закінченими вже на стадіях замаху на злочин або навіть готування до нього. Зокрема, посягання на життя працівника правоохоронного органу є закінченим злочином з моменту замаху (ст. 348 КК).

Добровільна відмова при незакінченому злочині

Законодавець зазначає, що добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ст. 17 КК). Тож закон визначає добровільну відмову як підставу, що виключає кримінальну відповідальність, оскільки особа усуває створену нею небезпеку, не дає їй перетворитися на заподіяння шкоди об’єкту посягання.

Постає питання: чи на всіх стадіях злочину можлива добровільна відмова від нього? Зауважимо, що на стадії готування до злочину така відмова можлива. При цьому особа може поводитися як пасивно, так і активно. У першому випадку зловмисник міг виготовити відмички для здійснення квартирної крадіжки, але відмовитися від подальших злочинних дій. В останньому випадку він міг ці відмички ще й знищити. На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова також можлива. На цій стадії теж достатньо лише утриматися від подальших дій, які були б спрямовані на доведення злочину до кінця. Наприклад, А. з метою вбивства підсипав отруту в їжу потерпілому. Але злякавшись відповідальності, він своєчасно замінив їжу на безпечну. На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між злочинним діянням і ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, в межах якого зловмисник контролює розвиток причинового зв’язку та може перешкодити їх настанню. Наприклад, він підпалив будівлю, але незабаром загасив вогонь. Зауважимо, що на відміну від попередніх стадій злочину, добровільна відмова за закінченого замаху можлива лише у формі активних дій. Якщо ж зазначеного вище проміжку часу немає або розвиток причинового зв’язку вже закінчився, то добровільна відмова на стадії закінченого замаху неможлива. Наприклад, злочинець з метою заподіяння смерті потерпілому зробив у нього постріл, однак не влучив. В цьому випадку добровільна відмова виключається, бо вже запізно. Винний буде притягнутий до кримінальної відповідальності за закінчений замах на вбивство. В описаній ситуації можлива лише відмова від повторного пострілу. На стадії закінченого злочину добровільна відмова не є можливою, оскільки в цей момент вже є всі елементи складу конкретного злочину. Злочинець вже не може усунути створену ним небезпеку заподіяння шкоди об’єкту посягання. Тож поняття «закінчений злочин» і «добровільна відмова» є взаємовиключними. Із добровільною відмовою при незакінченому злочині не слід плутати так зване діяльне (дійове) каяття. Ідеться про такі дії винної особи, які свідчать про осуд нею вже вчиненого злочину і прагнення загладити його наслідки. Увагу школярів слід звертати на те, що за діяльного каяття склад конкретного злочину вже має місце, і тому воно за загальним правилом розглядається як обставина, яка пом’якшує покарання (п. 1, 2, 2’ ч. 1 ст. 66 КК).

Далі пропонуємо практикум для закріплення в роботі з учнями викладеної інформації.

Запитання та завдання

Дайте визначення поняття «стадії злочину». Які стадії злочину вам відомі? Що таке незакінчений злочин? Назвіть його види. Сформулюйте визначення закінченого злочину. У який момент вважаються закінченими злочини з матеріальним, формальним та усіченим складом? Що таке готування до злочину? Які види готування до злочину ви знаєте? Чим відрізняється готування до злочину від виявлення умислу? Що таке замах на злочин? Назвіть види замаху на злочин, зазначте їх відмінності. Чим відрізняється замах на злочин від закінченого злочину? Назвіть відмінності замаху на злочин від готування до злочину. Що є підставою кримінальної відповідальності за незакінчений злочин? Як здійснюється кваліфікація незакінченого злочину? На яких стадіях злочину можлива добровільна відмова від його вчинення? Які особливості має добровільна відмова від доведення злочину до кінця в порівнянні з діяльним каяттям?

Чи згодні ви з твердженнями!

·        Стадії можуть мати лише ті злочини, які вчиняються з прямим умислом.

·        Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з моменту, коли настав зазначений у законі суспільно небезпечний наслідок.

·        Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення кримінально караного діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків.

·        Злочин з усіченим складом вважається закінченим на стадії готування до злочину або замаху на нього.

·        Поняття «юридично закінчений злочин» і «фактично закінчений злочин» є тотожними.

·        Виявлення умислу є видом готування до злочину, а Діяльне каяття за загальним правилом пом’якшує покарання.

Проаналізуйте ситуації

q Співпрацівник ДАІ зупинив автомобіль, яким керував нетверезий молодик. Побоюючись позбавлення посвідчення водія, правопорушник дав інспектору 300 доларів США. Наступного дня останній дізнався, що молодик є родичем впливової людини і про всяк випадок повернув йому ці гроші.

Чи підлягає співпрацівник ДАІ кримінальній відповідальності?

q Раніше судимий В. запропонував приятелю викрасти з квартири своєї колишньої дружини ювелірні прикраси і ноутбук. Приятель погодився, визначивши умовою своєї участі винагороду в розмірі половини вартості цього майна.

Дайте правову оцінку поведінки зазначених осіб.

q Неповнолітній Д. пізно ввечері вийшов на вулицю. Зустрівши самотню жінку, він дістав з кишені схожий на справжній іграшковий пістолет і почав вимагати, щоб вона віддала йому гроші. Однак потерпіла не розгубилася, вибила з руки хлопця пістолет і втекла.

Кваліфікуйте (оцініть на підставі норм закону) дії Д.

q Безробітний М. з метою таємного заволодіння чужим майном проник до приватного будинку. Знаючи, що господарі на роботі, він почав шукати цінні речі. Знайшовши пляшку горілки, М. випив її. Розслабившись, він раптом заснув на канапі. У цьому стані його з викраденою валютою було затримано охороною.

Визначить стадію злочину.

q Двоє зловмисників вирішили вбити потерпілого. Знаючи, що останній не вміє плавати, вони штовхнули його з моста у водоймище і втекли. Почувши крики потерпілого і злякавшись відповідальності, один із зловмисників повернувся та врятував йому життя.

Кваліфікуйте дії зазначених осіб. Чи зміниться ваша правова оцінка, якщо б той, хто повернувся, витяг з води вже мертвого потерпілого?

Виберіть правильну відповідь

1. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить:

а) усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК;

б) усі ознаки закінченого злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК;

в) усі ознаки злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

2. Незакінченим злочином є:

а) готування до злочину та незакінчений замах на злочин;

б) готування до злочину та замах на злочин;

в) готування до злочину та закінчений замах на злочин.

3. Готування до злочину невеликої тяжкості:

а) не тягне за собою кримінальної відповідальності;

б) тягне за собою кримінальну відповідальність;

в) тягне за собою кримінальну відповідальність у випадках, передбачених відповідною статтею Особливої частини КК.

4. Замахом на злочин є:

а) вчинення особою умисного діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі;

б) вчинення особою з прямим умислом дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі;

в) вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

5. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа:

а) виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі;

б) не виконала всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, бо злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі;

в) вчинила діяння (дію або бездіяльність), яке вважала необхідним для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі.

6. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа:

а) з причин, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця;

б) з причин, що залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця;

в) з причин, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які були необхідними для доведення злочину до кінця.

7. Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає:

а) відповідно за ст. 14 або 15 КК;

б) відповідно за ст. 14 або 15 КК та тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин;

в) за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за злочин, до якого особа готувалася або на який вчинила замах.

8. Добровільна відмова за незакінченого злочину є можливою:

а) лише на стадії готування до злочину;

б) лише на стадіях готування до злочину та незакінченого замаху на злочин;

в) на стадіях готування до злочину, незакінченого та закінченого замаху на злочин.

Обговоріть проблему

У КК УРСР 1922 р. зазначалося, що «готуванням до злочину є підшукування, набуття або пристосування знарядь та засобів і створення умов для вчинення злочинів». Порівняйте це формулювання із поняттям готування до злочину в чинному КК (ч. 1 ст. 14). Чим, на вашу думку, можна пояснити відмінність між сучасною та тодішньою позиціями законодавця щодо визначення згаданої стадії злочину?

Варто прочитати

1. Маслак Н. В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину. — X.: Право, 2010. — 232 с.

2. Тихий В. П., Панов М. І. Злочин, його види та стадії. — К.: Промені, 2007. — 40 с.

3. Тихий В. П. Стадії вчинення злочину: Конспект лекцій. — X.: Юрид. ін.-т, 1996. — 29 с.

 

Таблиця 1. Співвідношення готування до злочину

та замаху на злочин

Готування	Замах
1. Має менший ступінь суспільної небезпеки. 2. Створюється опосередкована небезпека об’єкту злочину. 3. Створюються умови для вчинення злочину. 4. Злочин не доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винної особи.	1. Має більший ступінь суспільної небезпеки. 2. Створюється безпосередня небезпека об’єкту злочину. 3. Діяння безпосередньо спрямовано на вчинення злочину. 4. Злочин не доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винної особи.

Таблиця 2. Співвідношення замаху на злочин

та закінченого злочину

Замах	Закінчений злочин
1. Відсутні деякі ознаки об’єктивної сторони злочину. 2. Умисел не є повністю реалізованим. 3. Об’єкту злочину не завдано шкоди. 4. Злочин не доведено до кінця з причин, що не залежали від винної особи.	1. Є всі ознаки об’єктивної сторони злочину. 2. Умисел є повністю реалізованим. 3. Об’єкту злочину завдано шкоди. 4. Злочин доведено до кінця.

Таблиця 3. Співвідношення незакінченого злочину

та закінченого злочину

Незакінчений злочин	Закінчений злочин
1. Не містить усіх ознак складу конкретного злочину. 2. Умисел не є повністю реалізованим. 3. Об’єкту злочину ще не завдано шкоди. 4. Злочинна діяльність припинена з причин, що не залежали від винної особи.	1. Містить усі ознаки складу конкретного злочину. 2. Умисел є повністю реалізованим. 3. Об’єкту злочину завдано шкоди. 4. Злочинна діяльність повністю здійснена.

Таблиця 4. Співвідношення незакінченого замаху

та закінченого замаху на злочин

Незакінчений замах

Закінчений замах

1. Особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. 2. Є менш небезпечним діянням. 3. Є більш віддаленим від закінченого злочину. 4. Об’єктивна сторона злочину виконана меншою мірою. 5. Суспільно небезпечний наслідок не міг настати. 6. Передбачає менш високий ступінь реалізації умислу. 7. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця можлива. 8. Передбачає менш суворе покарання.

1. Особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі. 2. Є більш небезпечним діянням. 3. Є ближчим до закінченого злочину. 4. Об’єктивна сторона злочину виконана більшою мірою. 5. Суспільно небезпечний наслідок міг настати. 6. Передбачає більш високий ступінь реалізації умислу. 7. Добровільна відмова можлива лише в окремих випадках. 8. Передбачає більш суворе покарання.

Таблиця 5. Співвідношення

добровільної відмови та діяльного каяття

Добровільна відмова	Діяльне каяття
1. Можлива лише при незакінченому злочині. 2. Може виражатися як в діях, так і в бездіяльності особи. 3. Можлива лише у злочинах, що вчиняються с прямим умислом. 4. Є підставою звільнення від кримінальної відповідальності. 5. У діянні особи немає складу конкретного злочину.	1. Можливе як при незакінченому, так і при закінченому злочині. 2. Виражається лише в діях особи. 3. Можливе як в умисних (з прямим та непрямим умислом), так і в необережних злочинах. 4. За загальним правилом пом’якшує покарання. 5. В діянні особи є склад конкретного злочину.

Схема 1

Схема 2

 

 

 

 

Схема 3

Схема 4

Схема 5

ІСТОРІЯ І СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВО В ШКОЛАХ УКРАЇНИ: теорія та методика навчання, 2013/4

 

 

 

 

 

 

 

 

Право дітей нашої країни на захист від усіх форм насильства гарантується 28 і 52 статтями Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському, або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню. Статтею 10 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Разом із тим, важливо відмітити, що школа, на думку дітей, є тим місцем, де вони зустрічаються із жорстоким ставленням та знущанням. А насильство породжує таку ж саму жорстокість з боку дитини. НАСИЛЛЯ В СІМ'Ї Насиллям в сім’ї є: Знущання над дитиною; Нанесення побоїв; Завдання шкоди здоров’ю; Залякування дитини; Порушення її статевої недоторканості; Навіювання страху; Перебивання дитини під час розмови; Ізоляція дитини; Контроль (обмеження) доступу до спілкування з ровесниками; Ігнорування дитини; Незадоволення основних потреб; Використання дитини як засіб економічного торгу; Погроза залишити дитину; Погроза фізичною розправою; Поводження з дитиною як з прислугою; Відмови в поінформуванні про важливі рішення сім’ї. Щоб такого не було (рекомендації учнів своїм одноліткам): · Твої права в сім’ї в нашій державі захищають Сімейний кодекс України та Цивільний кодекс України; · Будь поінформованим та нагадуй батькам про існування твоїх прав (права дитини є такими ж як і права дорослих, які є закріпленими в ІІ розділі Конституції України); · Намагайся завжди шукати порозуміння з батьками; · Не соромся звертатися за допомогою до кваліфікованих спеціалістів, вчителів, психологів, працівників прокуратури, кримінальної міліції у справах неповнолітніх; · З 14 років ти маєш право особисто звернутися в суд щодо порушень твоїх прав батьками Рекомендації для батьків: · Забезпечити фізичну безпеку – не залишати дитину без нагляду; · Підтримуйте сімейний розклад дитини; · Слідкуйте за дитиною: Будьте послідовним, Усно визначайте свої опікування та межі дозволеного, Давайте настанови, а не покарання, Приділяйте дитині свій час і увагу, Беріть участь вжитті дитини: ігри, шкільні заходи, Залучайте дітей до своїх заходів; · Заохочення і підтримка: Заохочуйте дітей займатися тим, чим їм цікаво, Будьте позитивними, Навчайте їх необхідних навичок, Якщо дитини вас дратує, скажіть їй свої відчуття від першої особи «Мені важко коли хтось заважає», Довіряйте дітям, Визнавайте право її на особисте життя, Поважайте почуття інших батьків, Говоріть та дійте так, щоб діти відчували себе у безпеці. НАСИЛЛЯ НА ВУЛИЦІ Насиллям на вулиці щодо дітей є: - Фізичне насилля: Грабіж, Розбій, Побиття, Проституція, Примусова праця (збирання і здача металобрухту, макулатури, порожні пляшки, миття машин, праця вантажниками). - Моральне насилля: образи, приниження честі та гідності. - Злочини проти власності: грабіж, вимагання. - Сексуальне насилля: проституція, зґвалтування, розбещення. Шляхи подолання (Як себе поводити): · Не ходити самому по вулицях в вечірній та нічний час; · Не спілкуватися із незнайомими особами; · Не виставляти на показ коштовні речі (прикраси, мобільні телефони, гроші); · Не вживати алкогольні, наркотичні засоби (це призводить до втрати самоконтролю); · Не провокувати своєю поведінкою інших (викликаючі одяг та поведінка); · У випадку працевлаштування, вимагай від працедавців дотримання норм трудового законодавства щодо неповнолітніх (укладення трудового договору у письмовій формі із зазначенням умов праці); · Якщо на твоїх очах відбувається правопорушення, дуже важливо не бути втягнутим у нього щоб не стати жертвою або співучасником; · Якщо ти став свідком правопорушення, варто обов’язково звернутись до правоохоронних органів і надати їм інформацію про це. Таким чином ти убережеш себе й інших людей від того, щоб не стати жертвою.

 

 

 

 

 

Рекомендації щодо запобігання проявам насильства серед дітей для впровадження у роботі на базі навчального закладу

Оскільки діти проводять багато часу саме в навчальних закладах, то вони мають відігравати одну з ключових ролей у справі захисту дітей від насильства. Сучасні заклади освіти й виховання при всіх їх проблемах, труднощах, недоліках зберігають статус одного з основних інститутів соціалізації особистості, її становлення і розвитку. Відповідно педагоги  навчальних закладів  зобов’язані забезпечити умови, які б сприяли утвердженню людської гідності дитини та її розвитку.

1. Продовжити ознайомлення педагогічних працівників, дітей та батьків з інформацією про форми і види  насильства та його наслідки.

2. Проводити системну роботу по створенню безпечного освітнього середовища в навчальних закладах шляхом запровадження освітніх програм, спрямованих на розвиток у школярів навичок вирішення конфліктів ненасильницьким шляхом. Одна з них - програма "Медіація ровесників"  та «Шкільна служба порозуміння», які дозволяють формувати у школярів навички співпраці, будувати ефективну систему вирішення конфліктних ситуацій у школі, створювати безпечне здорове середовище у дитячих  колективах. Така робота допоможе знизити рівень агресії у школі, дасть можливість вирішувати спірні питання ненасильницьким шляхом, усуне можливості для переходу від конфлікту до насильства

3.Залучати учнів до просвітницько-профілактичних заходів, які базуються:

·  на  розвитку культури миролюбного і конструктивного вирішення конфліктів;

·        співпраці (школярі вчаться навичкам конструктивної взаємодії і побудови довірливих стосунків між собою);

·        толерантності (школярі вчаться сприймати і поважати різницю між людьми як наслідок відмінностей у цінностях та поняттях);

·        навичках позитивного емоційного прояву себе (школярі навчаються самоконтролю і неагресивному висловленню своїх відчуттів);

·        навичках миролюбного налагодження конфліктів (школярі навчаються навичкам вирішення суперечок із врахуванням взаємного інтересу сторін і збереженням дружніх стосунків).

4. Проводити серед педагогів навчальні заняття, тренінги під час яких розкривати механізми виявлення  «легких» форм насильства й  реагування на нього, адже саме з них  починається формування насильницького стилю поведінки дітей відносно одне одного .

5. Необхідно розробити план дій щодо розв’язання проблеми насильства та запровадити систему постійного відстежування випадків насильства серед дітей, виявлення дітей-агресорів, організувати з ними системну індивідуальну і групову роботу фахівців (психологів, соціальних педагогів ЦСССМ).

6. Будь-яка бесіда з дитиною-агресором має базуватися на загальнолюдських цінностях. Важливо не залишити поза увагою батьків таких дітей, надавати їм соціально-психологічну підтримку. Обов’язково залучати  соціальні служби в випадках виявлення кризового стану у родині.

7. Класні керівники, вихователі  мають  враховувати рекомендації психологів щодо роботи з  агресивними,  конфліктними, демонстративними, гіперактивними дітьми в своїх виховній роботі

8. Працівники психологічної служби повинні залучати таких учнів до тренінгів з розвитку комунікаційних навичок, ефективного спілкування;  формування навичок асертивної поведінки,

9.Впроваджувати конфіденційні механізми повідомлення про випадки насильства або його виникнення : телефон довіри;  «скринька довіри».

10.З метою своєчасного попередження насильства необхідно навчити  педагогів  правильно ідентифікувати насильство як у своїй поведінці, так і в поведінці дітей.

11. Брак тактильного спілкування між дітьми призводить до агресивного стилю  поведінки тому необхідним є  проведення в школі більше спортивних змагань командного типу .

12.Педагогічним працівникам необхідно   більшу  увагу приділяти  психосексуальному  вихованню  дітей,  зокрема ознайомлювати учнів з прийнятними способами вираження особистісних симпатій.

13. Ознайомити всіх працівників навчальних закладів з алгоритм реагування на випадки насильства серед дітей і дорослих. Чітко визначити можливі дії,обсяг обов’язків  і  відповідальність  адміністрації, вчителя, психолога і соціального педагога . Алгоритм має враховувати вимоги  чинного законодавства та залучати окрім внутрішніх ресурсів школи сторонніх фахівців: представників служб у справах дітей, кримінальної міліції у справах дітей, міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, громадські організації тощо (за необхідності).

 14. Роль учителя у такому алгоритмі має бути чітко визначена і досить обмежена, вчитель має надавати дитині лише первинну психологічну допомогу, а потім передавати її фахівцеві.  Дитина-агресор та постраждала дитина  мають  отримати допомогу професіонала. Необхідно зменшити кількість спроб вирішити такі проблеми вчителем  самотужки.

15. З педагогічним працівникам  необхідно проводити системну просвітницьку роботу з питань формування  культури толерантного спілкування, подолання стереотипів педагогічної діяльності, конфліктології та медіації.

16. Не припустимими є   прояви психологічного та фізичного насильства стосовно учнів   педагогами закладів (порівняння, навішування ярликів, ігнорування почуттів  , образи, шантаж,погрози, приниження,«нехтування потребами дитини», стусани…) Педагогам необхідно не лише коригувати наявні форми поведінки у дітей, а і власним  прикладом  демонструвати повагу до людської гідності.

 17. Шкільні психологи та соціальні педагоги мають бути ключовими особами  у ланцюгу дій, спрямованих на попередження насильства у школі

18. Класним керівникам спільно з психологами та соціальними педагогами постійно проводити просвітницькі заходи з батьками під час яких розкривати питання психологічного впливу насильства на формування особистості дитини, відповідальності батьків за  порушення та ігнорування правами дітей.

 

 

 

 

 

 

 

Останнім часом спостерігається тенденція до проявів жорстокості та насильства серед підлітків, які вони знімають на фото-, відеокамери та мобільні телефони. Особливу тривогу викликають не тільки прогресуюча відчуженість, підвищена тривожність, духовна спустошеність дітей, а й їхній цинізм, жорстокість, агресивність. Тому існує нагальна потреба в удосконаленні системи профілактичної роботи серед неповнолітніх

---

Кожне суспільство здавна мало свої правила та межу дозволеного. Але часи змінюються, і сьогодні багато норм поведінки переглянуті, й те, що раніше вважалося непристойним, тепер є звичайними буденними речами.

---

---

---